Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду надав нові висновки щодо застосування п. 10-3 розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження»

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.04.2026 у справі №545/304/22 відступив від висновку про застосування пункту 10-3 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIІI (далі – Закон №1404-VIIІ) викладеного колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14.03.2024 у справі №159/22/22, про те, що в разі добровільного виконання АТ «Українська залізниця» як боржником у виконавчому провадженні судового рішення шляхом внесення коштів на депозитний рахунок органу ДВС виконавець до закінчення на території України правового режиму воєнного стану за жодних обставин не вправі вчиняти будь-які виконавчі дії, зокрема, перераховувати такі кошти стягувачу та закінчувати виконавче провадження у зв’язку з повним виконанням судового рішення.

За обставинами справи №545/304/22 скаржник звернувся до суду та просив визнати протиправною бездіяльність органу ДВС щодо неперерахування йому коштів, які були самостійно сплачені АТ «Українська залізниця» у межах виконавчого провадження. На його думку, після фактичного надходження коштів від боржника їх неперерахування безпідставно затягує виконання судового рішення та порушує його права.
Одночасно, суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні скарги, дійшовши висновку, що з огляду на дію пункту 10-3 розділу XIII Закону №1404-VIII, яким на період воєнного стану зупинено вчинення виконавчих дій щодо АТ «Українська залізниця», орган ДВС не мав правових підстав для перерахування отриманих від боржника коштів стягувачу, а тому його бездіяльність є правомірною.

Вивчивши матеріали справи, Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погодилась з такими висновками судів попередніх інстанцій, відзначивши, зокрема, що виконання судового рішення є невід’ємною складовою права на справедливий суд, гарантованого статтями 129, 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції та практикою ЄСПЛ, а факт зупинення виконавчого провадження не може тлумачитися відокремлено від головної мети виконавчого провадження - забезпечення виконання судового рішення.
Аналізуючи зміст пункту 10-3 розділу XIII Закону №1404-VIII, Верховний Суд відзначив, що таку норму запроваджено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння процесам релокації підприємств в умовах воєнного стану та економічного відновлення держави» від 28.07.2022 №2468-IX, який спрямований на підтримання фінансової стабільності АТ «Українська залізниця» в умовах воєнного стану шляхом тимчасового припинення примусових заходів стягнення та усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним безперервної господарської діяльності.
Разом з тим, боржник АТ «Українська залізниця» з метою виконання судового рішення у справі №545/304/22 добровільно (до вчинення виконавцем будь-яких дій, спрямованих на виявлення та стягнення з боржника грошових коштів) перерахував на депозитний рахунок органу ДВС необхідні кошти в межах виконавчих проваджень, у зв’язку з чим звернулося до відділу ДВС із заявою про закінчення виконавчого провадження з огляду на повне виконання судового рішення (виконавчих документів).

Тобто АТ «Українська залізниця», як боржник у виконавчому провадженні, очевидно будучи обізнаним зі змістом Законів №2468-ІХ і №1404-VIII, а також з тим, що у виконавчих провадженнях виконавчі дії зупинені, добровільно вчинило дії, спрямовані на виконання судового рішення, перерахувавши кошти на рахунок органу ДВС.

При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що за змістом приписів статті 47 Закону №1404-VIII та пункту 13 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень стягувачу-фізичній особі виконавець зобов’язаний перерахувати кошти не пізніше наступного робочого дня після їх надходження на депозитний рахунок.
Тобто законом визначено, що і в разі, коли кошти з боржника стягнені в примусовому порядку та перераховані на депозитний рахунок виконавчої служби, і в разі, коли боржник добровільно, без вимоги виконавця, виконав судове рішення шляхом перерахування коштів на депозитний рахунок органу виконавчої служби, виконавець зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня перерахувати отримані від боржника кошти стягувачу.
Закон не надає можливості виконавцю притримати кошти, які перебувають на депозитному рахунку виконавчої служби, які вже стягнені чи перераховані на виконання судових рішень.

З огляду на таке Верховний Суд виснував, що тлумачення пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII має відбуватися з урахуванням змісту частин першої та другої статті 47 Закону № 1404-VIII, а саме:
норми пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII направлені на зупинення саме тих виконавчих дій і заходів примусового виконання рішень, які вчиняються виконавцем у примусовому порядку з метою забезпечення виконання судового рішення і спрямовані на виявлення і стягнення майна боржника. Такими діями можуть бути: накладення арешту на майно чи грошові кошти, розшук майна, його реалізація, стягнення чи списання коштів з банківських рахунків тощо;
вчинення АТ «Українська залізниця» як боржником у виконавчому провадженні добровільно дій, спрямованих на виконання судового рішення, зокрема перерахування коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, не суперечить пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII.

Отже, кошти, перераховані добровільно АТ «Українська залізниця» як боржником у виконавчому провадженні на депозитний рахунок виконавчої служби на виконання судового рішення після набрання чинності Законом №2468-ІХ (тобто після 19 серпня 2022 року), підлягають перерахуванню стягувачу відповідно до статті 47 Закону №1404-VIII.
У такому разі державний/приватний виконавець має поновити виконавче провадження (якщо воно зупинене) і вчинити дії щодо перерахування відповідних коштів стягувачу з подальшим зупиненням виконавчих дій на підставі пункту 10-3 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII, а в разі наявності на те відповідних підстав, визначених Законом №1404-VIII - закінчити виконавче провадження.

Зазначене відповідає меті здійснення виконавчого провадження - виконання судового рішення в розумний строк.
Водночас невиправдане зволікання з перерахуванням стягувачу коштів, які розміщені на депозитному рахунку, лише з посиланням на факт зупинення виконавчого провадження на строк до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні, тобто на невизначений тривалий час, не відповідає Конституції України, Конвенції та Закону №1404-VIII.

З урахуванням висновків, зроблених у цій постанові, Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила наявність підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові від 14.03.2024 у справі №159/22/2.