Про право оренди земельних ділянок, як дієвий актив у виконавчому провадженні, у публікації Максима Селезньова для онлайн-видання «Юридична Газета»

Донедавна, стягнення на право оренди земельної ділянки залишалося поза виконавчою практикою, що обумовлювалось правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/968/18, яка обмежувала застосування такого заходу, визнаючи можливість це здійснювати лише відносно власника (орендодавця) земельної ділянки та у випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором.
Підґрунтям цього були положення частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, яка на час виникнення спірних правовідносин у цій справі надавала правомочності щодо відчуження права оренди (у тому числі продажу на земельних торгах, а також передавання у заставу, спадщину, внесення до статутного капіталу) лише власнику земельної ділянки.
Відтак, основний зміст правової позиції суду концентрувався на тому, що виконавець не може мати ширших повноважень щодо майнових прав, ніж ті, якими володіє сам боржник і під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.

Однак, з 2021 року земельне законодавство України зазнало суттєвих змін, які відкрили нові перспективи в питанні звернення стягнення на право оренди земельної ділянки. Зокрема, Законами України від 28.04.2021 №1423-ІХ та від 02.05.2023 №3065-IX до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України були внесені ключові зміни, які унормували, що право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.
Після впровадження таких законодавчих змін, наступним логічним етапом стало їх фактичне застосування на практиці. Зокрема, прецедентною стала справа №904/9875/21, з метою примусового виконання рішення у якій приватним виконавцем Максимом Селезньовим стягнення було звернено на належні боржнику права оренди земельних ділянок.
Боржник оскаржив такі дії виконавця в судовому порядку, проте, судами усіх інстанцій підтримано правову позицію виконавця та констатовано, що має місце кардинальна зміна правового регулювання питання оборотоздатності права оренди земельної ділянки, а отже дії виконавця є правомірними.
Крапку у цій справі поставив Верховний Суд у складі колегії суддів Господарського касаційного суду, який у постанові від 11.07.2024, зокрема, відзначив, що під час виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об’єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря, а так як змінами, що внесені Законами України від 28.04.2021 №1423-IX, від 02.05.2023 №3065-IX до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України орендарю надано право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, суди дійшли правильного висновку про те, що приватний виконавець мав право накладати арешт на майнові (речові) права боржника відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Подібні висновки підтримано Верховним Судом у подальшому, зокрема, у постановах від 04.12.2024 у справі № 875/3625/21, від 17.02.2025 у справі № 904/1615/22, від 29.04.2025 у справі № 873/70/22 та ін. Отже, право оренди землі наразі є повноцінним активом, який може бути об’єктом стягнення з метою належного виконання судового рішення.

З повною версією публікації можна ознайомитися за посиланням:
www.yur-gazeta.com - Всеукраїнське щотижневе професійне юридичне видання Юридична Газета online