Верховний Суд виснував про правомірність накладення арешту на майнові права оренди земельних ділянок у виконавчому провадженні

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2024 у справі № 904/9875/21 залишено в силі ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області та постанову Центрального апеляційного господарського суду у цій справі, якими дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Селезньова Максима Олександровича щодо накладення арешту на майнові права оренди земельних ділянок визнано правомірними та такими, що спрямовані на забезпечення виконання судового рішення.

Така нова практика, яка побудована на актуальних нормах законодавства, кардинально змінює підхід до питання звернення стягнення на право оренди земельних ділянок, яке до цього тривалий час фактично залишалось без руху з огляду на висновки судової практики 2020 року щодо визнання права оренди земельної ділянки обмежено оборотоздатним, а отже неможливості вжиття таких заходів примусового виконання.

Натомість, протягом 2021-2023 років до низки нормативно-правових актів були внесені суттєві зміни, тож відмовляючи у задоволенні скарги на дії приватного виконавця та визнаючи такі дії правомірними, суди першої та апеляційної інстанції погодились, що має місце кардинальна зміна правового регулювання питання оборотоздатності права оренди земельної ділянки.

Оцінюючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд в постанові від 11.07.2024, зокрема, відзначив, що враховуючи положення частини 5 статті 93 Земельного кодексу України в редакції Закону України від 02.05.2023 № 3065-IX, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження з власником.
Відзначивши, що межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки, як об’єкта стягнення у виконавчому провадженні, слід визначати залежно від змісту прав боржника-орендаря, Верховний Суд зауважив, що оскільки орендар-боржник згідно із змінами, внесеними Законами України від 28.04.2021 № 1423-IX, від 02.05.2023 № 3065-IX до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, то за встановлених судами попередніх інстанцій обставин у справі, що розглядається, та враховуючи обсяг прав орендаря, суди дійшли правильного висновку про те, що приватний виконавець мав право накладати арешт на майнові (речові) прав боржника відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Щодо дії норм в часі Верховний Суд вказав таке.
Згідно зі статтею 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, до правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов’язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
Верховний Суд зазначив, що до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX земельне законодавство передбачало можливість відчуження прав оренди земельної ділянки власником земельної ділянки. Зокрема, частина 5 статті 93 Земельного кодекс передбачала, що право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки – на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.
Натомість змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих акті України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, передбачалося, що право зокрема, оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом.
Оскільки права й обов’язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження прав оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
За таких обставин доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статті 5 Цивільного кодексу України, частини 5 статті 93 Земельного кодексу України до спірних правовідносин, Верховний Суд визнав безпідставними.

Щодо попередньої судової практики, Колегія суддів Верховного Суду відзначила, що висновок про те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 904/968/18 з урахуванням іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, тому він не може бути застосованим до правовідносин у справі № 904/9875/21, що розглядається.

«Наразі маємо важливу позитивну практику, яка, сподіваюсь, стане у нагоді усім виконавцям, адже дозволить підвищити ефективність виконання судових рішень», - прокоментував приватний виконавець Максим Селезньов.