Верховний Суд про підстави переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання

Повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання та повернення стягувачу виконавчого документа – процесуальні дії виконавця, що є різними за змістом, здійснюються за відмінного нормативного регулювання, відповідно, мають різні правові наслідки.

Зокрема, повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання врегулювано нормами статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII), які за наявності визначених цією статтею умов виключають саму можливість відкриття виконавчого провадження.

Своєю чергою, повернення стягувачу виконавчого документа врегулювано нормами статті 37 Закону № 1404-VIII, та⠀може бути реалізовано виключно в межах (тобто після відкриття) виконавчого провадження за певних визначених обставин.

Саме внаслідок аналізу специфіки змісту та правового регулювання цих процесуальних дій Верховний Суд в постанові від 08.05.2024 у справі № 913/162/17 дійшов висновку, що повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання не передбачає можливості застосування приписів статті 12 цього Закону стосовно переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Так, за обставинами справи № 913/162/17 скаржник просив визнати неправомірними дії відділу ПВР щодо винесення повідомлення від 31.08.2023 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання з підстав закінчення строку пред’явлення такого виконавчого документа на виконання.
Скаргу мотивовано тим, що виконавчий документ вже пред’являвся до примусового виконання у 2020 році та був повернутий стягувачу без прийняття до виконання, що відповідно до статті 12 Закону № 1404-VIII перериває строк пред’явлення відповідного виконавчого документа до виконання.
Також, скаржник наполягав на необхідності врахування підпункту 4 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, яким встановлено, що на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні визначені цим законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Суд першої інстанції задовольнив скаргу, погодившись з позицією, що повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання, перериває строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Суд апеляційної інстанції навпаки, дійшов протилежного висновку, внаслідок чого скасував ухвалу суду першої інстанції та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні скарги, зазначивши, що на момент звернення стягувача із заявою до органу ДВС строк пред’явлення виконавчого документа до виконання сплив, а тому дії з повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, у зв’язку із пропущенням встановленого законом строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, є правомірними.
Крапку в цьому спорі поставив Верховний Суд, який погодився з висновками суду апеляційної інстанції та зазначив, зокрема, наступне.

Цивілістична доктрина під «строком» розуміє певний момент у часі, з настанням якої пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто, юридичне значення має сам сплив певного проміжку часу, у результаті якого виникають, змінюються або припиняються правовідносини. Дотримання учасниками правовідносин строків здійснення належних їм прав, не тільки сприяє реалізації цих прав у визначений період у часі, а є необхідною умовою реального забезпечення інтересів всіх учасників правовідносин.

Перебіг строку може зупинятись та перериватись. Юридична суть переривання перебігу строку, ураховуючи Закон № 1404-VIII , полягає у тому, що перебіг цього строку починається виключно за наявності обставин, передбачених у Законі.

Приписи щодо переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання наведені у частинах четвертій і пятій статті 12 Закону № 1404-VIII.
Строки пред’явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:
1) пред’явлення виконавчого документа до виконання;
2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення (частина четверта статті 12 Закону № 1404-VIII).
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв’язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред’явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п’ята статті 12 Закону № 1404-VIII).

Отже, як зауважив Верховний Суд, наведена норма, встановлюючи з якого саме моменту починається перебіг строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, наводить лише два випадки такого повернення, а саме: 1) неможливість в повному обсязі або частково виконати рішення; 2) встановлення законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника.
Обидва ці випадки є такими, що підпадають під положення статті 37 цього Закону.

Частинами першою, четвертою, п’ятою статті 37 Закону № 1404-VIII, яка має назву «Повернення виконавчого документа стягувачу» встановлено таке.
Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»;
11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

За аналізом наведеної норми Верховний Суд дійшов таких висновків:
по-перше, що така норма встановлює випадки повернення виконавчого документа стягувачу після відкриття виконавчого провадження, яке презюмується відкритим у відповідності до діючого законодавства про виконавче провадження;
по-друге, на відміну від положень статті 4 Закону № 1404-VIII, стаття 37 цього Закону прямо встановлює право повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, лише тоді, коли виконавчий документ було повернуто стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, а не у разі будь якого повернення, зокрема, тоді, коли законодавець у частині четвертій 1404-VIII лише використовує фразу «виконавчий документ повертається стягувачу», унормовуючи підстави повернення виконавчого документа без прийняття до виконання.
Таким чином, пред’явленням до виконання виконавчого документа є лише такі дії, які відповідають вимогам Закону № 1404-VIII.
Перебіг строку пред’явлення виконавчого документа до виконання може перериватися не в разі будь-якого звернення із заявою про примусове виконання виконавчого документа до виконання, а такого, яке здійснене з додержанням вимог законодавства щодо форми, змісту виконавчого документа, суб’єкта його виконання тощо.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №922/5723/14.

Колегія суддів також зауважила про правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №201/13239/15-ц, згідно з яким: «Приписи законодавства для ефективності їхнього застосування слід тлумачити з урахуванням вимоги розумності (розсудливості). У випадку повернення виконавчого документа стягувачеві без прийняття до виконання можливість переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання зазначеній вимозі не відповідає. Вочевидь, нерозумно застосовувати інститут переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, коли виконавчий документ був повернутий стягувачу без прийняття до виконання, зокрема, через пропуск встановленого законом строку пред’явлення цього документа до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII), коли виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим статтею 4 Закону № 1404-VIII (пункт 6 частини четвертої цієї статті); коли його пред’явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю (пункт 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII).
Отже, приписи частини четвертої статті 4 та пунктів 1 і 2 частини третьої статті 5 Закону №1404-VIII щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання не передбачають можливості застосування приписів статті 12 цього Закону стосовно переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання».
Колегія суддів Верховного Суду, також, звернула увагу, що у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 22.09.2021 у справі №240/10258/19, на яку посилався суд першої інстанції та скаржник у касаційній скарзі.

З огляду на викладене, підсумовуючи, Верховний Суд у справі № 913/162/17 констатутвав, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку оскільки звернення стягувача у 2020 році із заявою про примусове виконання рішення, не переривало строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, оскільки виконавчий документ було повернуто стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII.

Таким чином, станом на момент звернення стягувача із заявою до відділу ПВР (24.08.2023) строк пред’явлення виконавчого документа до виконання сплив, а тому дії Відділу під час винесення повідомлення від 31.08.2023 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, у зв`язку із пропущенням встановленого законом строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, є правомірними.

Колегія суддів Верховного Суду погодилась і з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оскільки строк пред’явлення виконавчого документа до виконання закінчився до введення воєнного стану в Україні, то не підлягають застосуванню положення підпункту 4 пункту 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1404-VIII.