Про особливості звернення до виконання рішення третейського суду

В наш стрімкий та завантажений час оперативність часто стає вирішальним критерієм при обранні способу врегулювання спірних правовідносин. Саме з огляду на оперативність та відносну нескладність процедури вирішення спорів третейськими судами, наразі, суб’єкти господарювання часто надають перевагу розгляду справ саме в такому порядку. При цьому, як правосуддя, що здійснюється в Україні виключно судами та відповідно до визначених законом процедур державного судочинства, так і вирішення спору шляхом третейського розгляду, реалізується через фактичне виконання відповідного рішення.

Натомість, звернення рішення третейського суду до виконання має певні особливості та практичні нюанси.

Так, питання щодо провадження у справах про видачу виконавчих документів на виконання рішення третейського суду врегульовані нормами розділу VII Закону України «Про третейські суди» від 11.05.2004 № 1701-IV (далі – Закон № 1701- IV), глави 4 розділу ІХ Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), глави 2 розділу VII Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України).

Статтею 55 Закону № 1701-IV, зокрема, унормовано, що рішення третейського суду виконуються зобов’язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні.
Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.
Своєю чергою, приписами статті 57 цього Закону передбачено, що рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, може бути пред’явлений до примусового виконання в строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження». Питання видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду. Заява про видачу виконавчого документа про примусове виконання рішення третейського суду подається до компетентного суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом (ст. 56 Закону № 1701-IV, ст. 483 ЦПК України, 352 ГПК України).
За змістом статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України розгляд справ про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів, віднесено до юрисдикції загальних та господарських судів.

Справи про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів відповідно до предметної юрисдикції розглядаються загальними апеляційними судами або апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом. Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Заява про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом п’ятнадцяти днів з дня її надходження до суду в судовому засіданні з повідомленням сторін. Неявка сторін чи однієї із сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду заяви.

При розгляді заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду за клопотанням однієї із сторін суд витребовує справу з постійно діючого третейського суду, в якому вона зберігається. Справа має бути направлена до суду протягом п’яти днів від дня надходження вимоги. У такому разі строк розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду продовжується до тридцяти днів з дня її надходження до суду.
В судовому засіданні суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених нормами процесуального закону.

Отже, при розгляді заяви про видачу виконавчого документа компетентний суд не здійснює оцінки законності та обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для відмови в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, визначених статтею 56 Закону № 1701-IV та нормами процесуального закону (ст. 486 ЦПК України, ст. 355 ГПК України), що підтверджується й сталою практикою Верховного Суду, яким такі висновки викладені, зокрема, у постановах від 04.02.2021 у справі № 870/32/20, від 24.02.2021 у справі № 873/70/20, від 22.09.2021 у справі № 875/1775/21, від 08.06.2022 у справі № 873/122/21).

За результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про видачу виконавчого листа або про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення.
Ухвала суду про відмову у видачі виконавчого листа може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку, встановленому для оскарження рішення суду першої інстанції.
Після набрання законної сили ухвалою про відмову у видачі виконавчого листа спір між сторонами може бути вирішений судом у загальному порядку.

Ухвала суду за наслідками розгляду заяви про видачу виконавчого листа, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції. Ухвала про видачу виконавчого листа направляється сторонам протягом п’яти днів з дня її постановлення.
Сторона, на користь якої виданий виконавчий документ, може одержати його безпосередньо у компетентному суді.

За змістом статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення, яка подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.